Светлой памяти ушедших Юлий Фоминой и Татьяны Юхман- От АлексаБеж !
Вот и закончился полет-
Полет судьбы в лучах надежды
Лишь в продолжение-самолет
Взлетит под небеса ,как прежде
Была ты силою-Огня!
В сердца уверенность вселяла
И для него ,и для меня-
Примером мужества ты стала!
Людская память сохранит
Твои глаза и силу духа!
Душа твоя-пусть сладко спит,
Земля тебе пусть будет пухом
Твоя душа-спокойно спи
Земля пусть станет тебе пухом!
А НА УСТАХ-НЕМОЙ ВОПРОС:
"КАК ЭТО ВСЁ ПРОИЗОШЛО!?
НЕУЖТО ЭТО ВСЁ-ВСЕРЬЁЗ!?
ВЕДЬ ВСЕ ИНАЧЕ БЫТЬ МОГЛО!
НЕУЖТО ЭТО-ТАК ВСЕРЬЕЗ,
ВЕДЬ ПО-ДРУГОМУ БЫТЬ МОГЛО!!!!!!!!!..........
Александр Бежецкий(Саня, сашок, санчес ака Бегун, бежа),
Лемберг, Хохлостан (временно не подконтрольные Польше области)
Филантроп, мезонист, нигиллянт, агронавт, агроном, алконафт. Очень люблю сочинять, мастурбировать, покуривать травку и исполнять, даря радость себе. Участник поселковой самодеятельности. Ищу спонсора и спонсоршу из представителей российской несистемной оппозиции.
Автор-истребитель, психоананытик Православно-сектантского характера.
Кандидат на Дарвиновскую премию за эпическую утерю пароля и логина.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
