Осотище-стервотище наїжачився усіма своїми колючками . Він лютився чимраз більше на весь світ. Після того, як господар городу викорчував його зі своєї картоплі, котра пропадала від Осотиська, і жбурнув на купу хмизу, він доповз до клаптика землі і вкоренився знову. Як помилився господар, не спаливши його відразу! Пожалів, а Стервотище вижив ( усе стервотне – живуче ) – тепер мстить усьому світові. Особливо від нього потерпають красуні – кульбабки та діти, що веселяться на лужку. Він ранив їх своїми колючками.
Та малята перестали його боятися. Вони посилають мольби до Сонечка, і їхній променистий друг Сонечко палить осотище так, що він ледве витримує
Вже недовго, ще трішки – і не стане деспота – стервотища, Сонечко спопелить його. Воно чекає на його каяття, але коли цього не станеться, то загине Осотище, бо немає йому місця на землі – усе, що заважає жити іншим, приречені на загибель. Такий справедливий закон Божий і її величності Природи. Жорстокому потрібно зробити вибір.
Тетяна Полубко,
Чернівці, Україна
Писати й малювати - навіть не знаю, що люблю більше.
Прочитано 11465 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Не будет так всегда. - Тамара Локшина Так уж устроен человек... Все мы, живём прошлым. Нам дороги воспоминания, связывающие нас с отдельными отрезками времени. Мы охотно всматриваемся в прошлое, задумчиво смотрящие на нас со страниц фотоальбомов... даже настоящее не настолько существенно, потому, что мгновение спустя оно, настоящее, размеренно ложится на полки хранилищ прошлого. Стоит согласиться, что с прошлым мы связаны теснее, чем с настоящим или будущим. А там, где мы уже были, нам намного уютней и надёжней. Но не смотря на это, Бог хочет, чтобы каждый из нас жил верою в надежде на будущее.
